Лейтенант поліції Валерія Біленець працює в евакуаційному підрозділі «Білий Янгол». З початку повномасштабної війни вона вивозить людей з-під обстрілів, спочатку – з Лиманської громади, а зараз – з Краматорська та району. Щодня ризикувати життям її змушує любов до рідної Донеччини та відповідальність перед мешканцями: «Тут залишаються люди, яким я потрібна. Моя місія – врятувати всіх і вижити самій».
У 2026 році евакуації стали набагато складнішими: ворог перетворив дороги на кілзони та прицільно атакує евакуаційні машини дронами. Валерія пережила влучання БпЛА в автомобіль, поранення, збивала дрони й разом з колегами потрапила під бомбовий удар. Тоді КАБи впали неподалік екіпажу, і Валерія з напарниками накрили собою навколишніх людей, а також врятували важкопоранену жінку.

У таких умовах за неповний рік екіпаж Валерії евакуював понад 1500 людей, серед них – діти, маломобільні, постраждалі від обстрілів. Сьогодні Валерія Біленець координує екіпажі під час виїздів: стежить за небом, попереджає про загрози, коригує логістику. Вона – очі та вуха «білих янголів»: «У цей момент життя людей і колег – на моїй совісті».

Для евакуйованих людей Валерія Біленець стала єдиним зв’язком з домом і надією на допомогу. Їй у відчаї зателефонувала жінка, чий чоловік у Краматорську встиг сказати «мене поранило» і далі – тиша. Валерія по своїх каналах знайшла його в лікарні сусідньої області – у важкому стані, але живого.

Довіра людей – найцінніша нагорода для поліціянтки: «Моя мотивація – це діти, які не бачили нічого, крім бомбардувань і темних підвалів, а тепер можуть гуляти на майданчиках. Це врятована Донеччина».

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.li/uhhnui

Галина Глухова народилася в Маріуполі на Донеччині. У 1989 році закінчила загальноосвітню школу № 1 та здобула фахову медичну освіту за спеціальністю «Сестринська справа». 25 років працювала медичним працівником.

Свідомий шлях захисниці розпочала у 2015 році з короткострокового контракту в розвідувальному батальйоні, а у 2019 році остаточно пов’язала життя з ЗСУ, вступивши до зенітного ракетного полку та пройшовши підготовку в центрі «Десна». Ранок 24 лютого 2022 року зустріла зі зброєю в руках на бойовому посту у складі сил ТрО Білої Церкви, приймаючи сотні добровольців під вибухами.

Попри біль за заблокований рідний Маріуполь, Галина пройшла найгарячіші точки фронту: Покровськ, Куп'янськ, Ізюм, Новгород-Сіверський та інші напрямки. У Куп'янську під час ворожого ракетного удару вона опинилася під завалами, але продовжувала рятувати життя побратимів.

За відвагу та бездоганну службу Галина Глухова відзначена грамотами Командувача військ ОК «Південь», нагородами в/ч та 5 медалями за мужність і відвагу. Вона є прикладом сучасної української жінки-воїна, яка пройшла шлях від цивільної медсестри до бойової медика ЗСУ.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.li/qcvenk

Ще до військової служби Вероніка Бородуліна допомагала людям, які опинилися у складних життєвих обставинах. У Маріуполі вона працювала у громадському секторі, зокрема в ГО «Рада жінок Донеччини», підтримувала жінок, які постраждали від насильства, та долучалася до молодіжних ініціатив.

У 2024 році Вероніка приєдналася до Збройних Сил України. Сьогодні вона допомагає пораненим військовослужбовцям розв’язувати питання лікування, реабілітації, документів і соціального забезпечення.

Змінилися обставини, масштаб відповідальності й люди, яким вона допомагає, але не змінилося головне - переконання, що в центрі будь-якої системи має бути людина. Після поранення військовий повинен мати змогу зосередитися на лікуванні та відновленні, а не самотужки шукати відповідальних, розбиратися в процедурах і домагатися того, що йому належить.

Саме тому Вероніка не обмежується формальним виконанням обов’язків. Якщо справа зупиняється, вона шукає рішення. Якщо зв’язок із військовослужбовцем втрачено, намагається його відновити. Якщо звичного алгоритму недостатньо, шукає інший шлях. Адже за кожною справою стоїть людина, для якої це не просто документи, а її здоров’я, майбутнє та можливість повернутися до звичного життя.

Вероніка прийшла у військо з досвідом соціальної роботи, а ле тепер її цінності втілюються в іншій реальності, де ціна людської байдужості особливо висока. Її історія — про те, як особисті переконання стають щоденною відповідальністю, а турбота про людину не залежить від того, наскільки складною виявилася її ситуація. Про готовність шукати рішення й допомагати тоді, коли людині непросто впоратися самотужки.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.li/ofdavk

Її служба – це не лише військова форма та офіцерська відповідальність. Це щоденна турбота про тих, хто стоїть на захисті України, і тих, заради кого виборюється майбутнє.

Старший лейтенант Юлія Березкіна проходить військову службу на посаді заступника командира мотопіхотного батальйону з психологічної підтримки персоналу. У центрі її роботи – люди, які щодня виконують бойові завдання, долають фізичні та психологічні навантаження й потребують не лише професійної підготовки, а й належної психологічної підтримки.

Особливу увагу Юлія приділяє військовослужбовцям піхотних підрозділів. Вона організовує заходи психологічної підтримки, проводить індивідуальні бесіди, працює над відновленням морально-психологічного стану особового складу та згуртуванням військових колективів. Її робота має важливе значення для підтримання внутрішньої стійкості захисників, адже за кожним військовим стоїть людина зі своїми переживаннями, родиною та надією повернутися додому.

Водночас Юлія не обмежує свою діяльність виконанням військових обов’язків. Вона знаходить можливість підтримувати мешканців Донеччини, особливо дітей, які живуть в умовах постійних воєнних загроз.

Наприкінці 2025 року Юлія долучилася до організації головної новорічної ялинки Краматорська. Також брала участь в організації заходів до Дня Святого Миколая для дітей Краматорська та Слов’янська. Завдяки її небайдужості, організаторським здібностям і прагненню об’єднувати людей діти отримали святкові подарунки, увагу та позитивні емоції. За цими ініціативами стоїть важлива мета – зберегти для дітей можливість радіти, мріяти й відчувати турботу дорослих навіть під час війни.

Особистий шлях Юлії також позначений воєнними випробуваннями: 3 листопада 2026 року вона отримала поранення. Ця обставина стала ще одним непростим випробуванням у житті офіцерки, яка добре знає ціну служби та відповідальності.

Історія Юлії Березкіної – це приклад служіння, у якому професійна відповідальність поєднується з людяністю, а військова стійкість – із милосердям. Вона підтримує тих, хто захищає країну, і допомагає дітям Донеччини не втрачати віру в добро та майбутнє.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.li/lzimtt

Інна Барабаш - уродженка села Золота Нива Великоновосілківської громади. Її історія — про жінку, яка в найважчий для країни час обрала шлях військової медикині, щоб допомагати тим, чиє життя опинилося під загрозою.

24 лютого 2022 року, у перший робочий день після відпустки, Інна, тоді санітарка Великоновосілківської лікарні, вже допомагала рятувати поранених мешканців з Вугледара після влучання в місцевий медичний заклад. Війна стала для неї не новиною з екрана, а людським болем, який вимагав негайних дій.

У квітні Інна вивезла родину в безпечніше місце за межі Донеччини, а 16 травня добровільно долучилася до війська як медикиня. Її рішення підтримали рідні. Командир роти направив її на курси медиків, за що вона йому вдячна.

У складі 109-ї окремої Донецької бригади територіальної оборони, 105-го батальйону Інна пройшла бойовий шлях Донеччиною, Харківщиною та Луганщиною. Її підрозділ тривалий час тримав оборону Красногорівки, а з 2025 року виконує завдання на Костянтинівському напрямку.

У червні 2025 року за станом здоров’я Інну перевели до фахової школи БПЛА на посаду санінструктора. У 2026 році вона продовжує військову службу.

Інна Барабаш — жінка з Донеччини, чия мужність проявилася у виборі діяти тоді, коли інші потребували допомоги, і в рішенні продовжувати служити, попри всі труднощі.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.li/knoseg

Ольга Кулик - жінка, яка навіть після вимушеного переїзду з рідного Мангушу не втратила зв’язку з громадою та присвятила себе підтримці людей.

Сьогодні Ольга працює соціальною менеджеркою Центру життєстійкості «Мангуш». Її щоденна діяльність - це турбота про дітей, жінок, людей старшого віку, військовослужбовців, які проходять лікування та реабілітацію. Це пошук партнерів, нових можливостей допомоги, організація підтримки та створення простору, де кожен може відчути, що він не сам.

Ольга не забуває про своє коріння. Вона популяризує історію, культуру й традиції Донеччини, допомагає землякам зберігати зв’язок із малою батьківщиною. Зокрема, завдяки її ініціативі в Центрі життєстійкості, з’явилася настільна гра «Код Донеччини», яка знайомить відвідувачів з багатством рідного краю.

Важливою частиною її діяльності стала й ініціатива з надання теплої допомоги мешканцям Мангушської громади за підтримки благодійного фонду.

Для Ольги турбота - це не гучні слова, а щоденна праця, щире серце та готовність бути поруч із тими, хто потребує підтримки.

Її історія - про силу людяності, єдність земляків і віру в те, що добро здатне долати відстані та повертати надію.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.li/ggmbpw

Софія Лебедєва - лікарка-отоларингологиня, представниця Донеччини, для якої медицина стала свідомим покликанням і щоденним вибором бути поруч із тими, хто потребує допомоги.

У 2014 році війна змусила її залишити рідну Горлівку. Після здобуття медичної освіти вона свідомо повернулася на Донеччину та обрала Краматорськ - місто, де особливо бракувало лікарів і де її знання були потрібні людям.

Її професійний шлях проходив в умовах війни. Вона надавала амбулаторну, стаціонарну, ургентну та хірургічну допомогу, працювала з військовослужбовцями й пацієнтами з тяжкими онкологічними захворюваннями. Серед складних випадків - ургентні трахеостомії, зупинка масивних носових кровотеч і допомога пацієнтам із критичними порушеннями дихання.

Разом з колегами Софія виїжджала до населених пунктів Донеччини, де люди потребували допомоги вузьких спеціалістів. За роки роботи вона надала медичну допомогу тисячам пацієнтів - військовим і цивільним, дорослим і дітям. Тим, хто не має фінансової можливості оплатити допомогу, намагається допомагати безкоштовно.

У травні 2026 року через небезпеку поблизу власного будинку їй знову довелося залишити місце, яке стало рідним. Сьогодні Софія продовжує працювати в КНП «ЦПМСД м. Торецька», переміщеному до Софіївської Борщагівки Київської області, де є єдиною лікаркою-отоларингологинею закладу. Особливу увагу приділяє маленьким пацієнтам.

Постійно вдосконалює професійні навички, має спеціалізації із сурдології та онкоотоларингології, сертифікат зі спеціалізації «Дитяча отоларингологія».

Її професійні здобутки відзначені Почесною грамотою від спільноти Ордену Святого Пантелеймона та Почесною грамотою від медичного закладу.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.li/qjfhwy

Що відчуває підліток, коли переступає поріг кабінету психолога? Страх, сором, цікавість? Психологиня Ірина Смелкова зі Слов'янська знає це добре: вже понад десять років вона зустрічає таких підлітків у «Клініці, дружній до молоді».

Її кабінет став місцем, де підлітки й батьки вчаться чути одне одного. Ірина переконана: діти відчувають не стільки обстріли, скільки настрій дорослих, тому підтримку часто починає з батьків.

З 2012 року Ірина працює психологинею в міській клінічній лікарні Слов'янська. Того ж року в місті стартував проєкт зі збереження репродуктивного здоров'я молоді, і Слов'янськ став методичним центром мережі таких клінік на Донеччині (зокрема в Бахмуті, Торецьку, Селидовому, Покровську, Добропіллі та Маріуполі).

Нині Ірина опановує ще й перинатальну психологію, щоб бути поруч із молодими мамами й татами від перших днів.

Їй вдається залишатися опорою для інших, навіть коли довелося пережити евакуацію й пів року рахувати дні до повернення додому.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.li/qocnjt

Війна змінює долі, змушує залишати рідні домівки та починати життя заново. У такі моменти особливо важливо мати поруч людину, яка вислухає, підтримає та допоможе знайти сили рухатися далі. Для багатьох мешканців Добропільської громади такою людиною є Інна Рябоконь - психологиня Добропільського міського центру соціальних служб.

Її родина також була змушена залишити рідне Добропілля через бойові дії. Проте вимушене переміщення не стало для Інни причиною відмовитися від професійного покликання. Працюючи дистанційно, вона продовжує підтримувати внутрішньо переміщені родини, допомагає їм адаптуватися до нових умов життя, долати тривогу та знаходити внутрішні ресурси для подолання труднощів.

Особливу увагу пані Інна приділяє родинам загиблих військовослужбовців, сім’ям військових і людям, які пережили полон. У своїй роботі вона прагне, щоб кожен відчував повагу до власного досвіду, мав можливість бути почутим і не залишався наодинці зі своїми переживаннями. Для тих, хто повернувся з полону, особливо важливо знати, що про них пам’ятають, їх чекають і вони не забуті.

Інна також працює з родинами, які перебувають у складних життєвих обставинах, проводить онлайн-заходи інформаційного, психоосвітнього та профілактичного спрямування. Вона постійно навчається, поглиблює професійні знання та вдосконалює навички, щоб надавати людям якісну й чутливу до їхніх потреб допомогу.

Власний досвід вимушеного переміщення допомагає їй краще розуміти біль і тривоги інших. Її діяльність - це приклад стійкості, людяності та відданості своїй справі. Навіть переживаючи непрості зміни у власному житті, вона продовжує бути опорою для тих, хто потребує підтримки.

Інна переконана, що турбота починається з уміння почути людину та дати їй відчути, що вона не сама. Адже іноді щира розмова, добре слово й своєчасна підтримка стають першим кроком до відновлення та повернення надії.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.li/ksvqdw

Війна змусила тисячі мешканців Донеччини залишити свої домівки, але вона не змогла зруйнувати головне - взаємну підтримку та єдність. Історія начальниці відділу з питань соціального захисту населення Сартанської селищної військової адміністрації Ірини Кравець - це яскравий приклад людяності, яка долає будь-які кілометри та перешкоди.

Маючи майже 29 років стажу в державній службі та місцевому самоврядуванні й пройшовши власний шлях переселенки, Ірина спрямовує весь свій досвід на підтримку земляків.

Сьогодні Сартанська громада розкидана по всій Україні, проте завдяки її ініціативі зв'язок з кожним мешканцем не зникає. Дистанційна робота перетворилася на цілодобову комунікацію: вона особисто адмініструє чати в месенджерах, знає болісні історії сотень родин і допомагає вирішувати нагальні питання, від адресних виплат до супроводу сімей із дітьми.

Окрім керівництва відділом, вона обіймає посаду заступниці голови Ради з питань ВПО при військовій адміністрації, розробляє дієві механізми місцевих програм підтримки та особисто супроводжує дітей під час оздоровчих поїздок в Україні та за кордоном, зокрема завдяки налагодженій співпраці з АТ «Укрзалізниця».

Ця історія про те, що справжній дім живе в серці, а громада - це насамперед люди, об'єднані турботою, небайдужістю та вірою у спільне майбутнє.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.li/qacaas

Наталія Кручиніна — мама трьох дітей, голова Ради з питань внутрішньо переміщених осіб при виконавчому комітеті Тернівської міської ради та керівниця осередку «Незламні». Переживши біль війни й вимушене переселення, вона знайшла сили стати підтримкою для інших.

Двоє її дітей мають інвалідність. У 2014 році внаслідок обстрілу постраждала молодша дитина, а у 2022 році родина була змушена залишити дім. Переїхавши з Донеччини до Тернівки на Дніпропетровщину, Наталія поступово перетворила власний досвід подолання труднощів на допомогу людям.

На громадських засадах вона представляє інтереси переселенців, допомагає їм знаходити юридичну підтримку, отримувати гуманітарну допомогу та інтегруватися в приймаючу громаду. Долучається до робочих груп і громадських обговорень, щоб голос переселенців був почутий.

В осередку «Незламні» Наталія об’єднує жінок з-поміж ВПО: тих, хто пережив онкологічні захворювання, дружин і матерів військовослужбовців, жінок, які втратили домівки. Зустрічі, творчі заходи та психологічні заняття допомагають їм відновлювати сили, знаходити друзів і підтримувати одна одну.

Наталія постійно навчається, поглиблюючи знання з питань лідерства, прав людини та першої психологічної допомоги. Її громадську активність і підтримку Сил оборони України відзначено подяками міського голови Тернівки.

Її сила — у чуйності та готовності діяти. Піклуючись про власну родину, вона знаходить час для інших і згуртовує людей навколо взаємодопомоги. Завдяки таким жінкам добро стає спільною справою, а єдність допомагає вистояти й повірити в майбутнє.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.li/rgypoj

Двічі починати життя з нуля. Двічі залишати все, що любиш. І щоразу знаходити сили не лише рухатися вперед, а й підтримувати інших. Це історія Ірини Донової — жінки, яка перетворила власні випробування на потужну силу добра та єднання.

У 2014 році війна змусила Ірину залишити Донецьк, де вона будувала кар’єру та мріяла про щасливе майбутнє. Повернувшись до рідного Добропілля, жінка знову створила свій світ: родина, дві донечки, затишний дім, плани на життя. Та в липні 2025 року війна вдруге відібрала найдорожче. Разом із дітьми Ірина була змушена шукати прихистку на Львівщині, у місті Шептицький.

Але замість того, щоб зосередитися лише на власних труднощах, вона вирішила стати підтримкою для інших!

Уже восени 2025 року за її ініціативи відкрився хаб «Добропільщина – сила єднання!». Сьогодні це місце, де понад 700 переселенців знаходять не лише гуманітарну, правову, соціальну та психологічну допомогу, а й те, чого так бракує далеко від дому, — відчуття єдності, турботи та впевненості, що вони не самі.

Ірина об’єднує благодійників, волонтерів, громадські організації, створює можливості для дітей і дорослих, організовує заходи та відстоює права ВПО. Вона очолює Раду з питань ВПО при Добропільській міській військовій адміністрації та активно працює задля того, щоб голос переселенців був почутий.

Її історія — не про втрати. Вона про силу підніматися, об’єднувати й змінювати життя людей на краще.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surli.cc/sjptat