Друзі!

Дата: понеділок

Час: 16:00

Формат: онлайн-зустріч у Google Meet

Посилання для підключення: https://meet.google.com/tku-qdei-zby

Під час зустрічі поговоримо про становлення Галицько-Волинської держави, її значення для розвитку української державності та культури. Приєднуйтесь до обговорення, буде цікаво й пізнавально!

Любов Абраменко – активна громадська діячка з Покровська, переселенка з Мирнограда, яка присвятила своє життя допомозі дітям та громадам.

Ще до повномасштабного вторгнення організовувала поїздки дітей за кордон для культурного обміну та відпочинку. Після початку війни вона започаткувала безкоштовні психологічні табори для дітей із зон бойових дій, організовувала евакуації та інтеграційні ініціативи для переселенців.

«Навіть маленькі добрі справи множать світло навколо. А ще вони обов’язково повертаються усмішкою, добрим словом, вірою в людей», – переконана Любов.

Її діяльність надихає інших на активну громадянську позицію та соціальну підтримку. Любов Абраменко – приклад стійкості, лідерства та доброти, який об’єднує громади та допомагає дітям відчувати себе важливими.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.li/azxwev

Народжена в Краматорську, Ангеліна з дитинства чула слова бабусі: «Ти станеш янголом-охоронцем для людей». І сьогодні вони стали реальністю – її життя наповнене служінням іншим.

Вона – сучасна жінка-лідерка, директорка підприємства людей з інвалідністю «Злагода» та менеджерка міжнародних проєктів. Її особливість – уміння бачити індивідуальність у кожному, підтримувати та надихати. Родина, де бабуся з інвалідністю та мама, яка очолює реабілітаційний центр, стали прикладом сили й співпереживання, сформувала в ній здатність розуміти чужий біль та діяти.

Ще у студентські роки вона започаткувала в Краматорську інклюзивні бальні танці, довівши, що інклюзія – це не гасло, а можливість. Її ініціатива дала поштовх розвитку паралімпійського руху спортивних танців у регіоні.

Професійний шлях Ангеліни – це десятки реалізованих міжнародних соціальних і гуманітарних проєктів: розвиток інклюзивної та цифрової освіти, допомога дітям і молоді, підтримка внутрішньо переміщених людей, розширення доступу до соціальних послуг.

З початком війни вона не зупинилася. Навпаки – стала рушійною силою, яка гуртує громади, допомагає найуразливішим і підтримує військових. Вона організовує гуманітарну допомогу, займається волонтерством, робить усе можливе для перемоги України.

Ангеліна переконана: єдність та взаємопідтримка здатні подолати будь-які труднощі. Її історія – це приклад сили добра, яка проявляється як у великих проєктах, так і в щоденних маленьких вчинках: у слові підтримки, простягнутій руці, щирому бажанні змінити світ на краще.

Саме це робить її гідною номінанткою у категорії «Сила добра та єдності».

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.li/wbvreq

Це історія жінки, яка пройшла крізь полон і темряву, але зберегла віру. Дар’я народилася в маленькому селі на Донеччині, жила і навчалася в Маріуполі, будувала своє майбутнє, поки війна не зруйнувала її плани. Служба в армії стала для неї вибором серця, але замість звичних буднів вона пережила сім місяців полону — від Оленівки до Донецька. Крики, тортури, повна ізоляція і постійна невідомість стали її реальністю.

І все ж настав день, коли заклеєні очі відкрилися не перед стіною, а перед свободою. З обміну — додому, під українські прапори й квіти.

Дар’я не зламалася. Вона повернулася до життя, створила сім’ю, а сьогодні продовжує свою службу вже у волонтерській організації «Не словом, а ділом».

Це історія про біль і відчай, але також про незламність і віру. Історія Дар’ї — це історія, яка нагадує, що навіть найстрашніші випробування роблять нас сильнішими.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.lt/acbjne

Її історія - це шлях відваги, професійності та незламної віри в те, що інформація здатна рятувати життя.

Уродженка Маріуполя Вероніка Бахал пройшла шлях від інспектора з пожежної безпеки до керівниці відділу зв’язків із ЗМІ ДСНС Донеччини. З перших днів війни, ще у 2014 році, вона стала голосом рятувальників, фіксуючи кожен ворожий удар і висвітлюючи роботу своїх колег, які щодня ризикують у найгарячіших точках.

Її сила у тому, що вона не лише фіксує наслідки ворожих ударів і висвітлює роботу колег, а й рятує правду від забуття. Вероніка виїжджала у найгарячіші точки Донеччини, працювала у заблокованому Маріуполі, неодноразово потрапляла під ворожі обстріли. Її слова та об'єктив камери - це не просто хроніка руйнувань, а рятівна нитка правди, що допомагає людям усвідомити небезпеку та евакуюватися. «Інформація теж рятує життя», - каже вона.

За її плечима - великий досвід, відзначений на державному рівні. Серед нагород Вероніки - відзнака Президента України «За участь в АТО», медаль «За бездоганну службу» ІІІ ступеня, нагрудні знаки МВС «За відзнаку в службі» та «За безпеку народу», а також «Знак пошани» від Донецької ОВА.

Історія Вероніки Бахал – це приклад професійності, відданості справі та сили слова. Вона уособлює цінності правди, відповідальності й турботи, доводячи, що серце у броні здатне надихати інших і змінювати світ.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.li/ynsjcg

Катерина Воробйова — молода жінка з Донеччини, яка поєднала ніжність і силу, відданість і мужність. Вона народилася у Волновасі, у родині, де панували тепло й підтримка. Щасливе дитинство серед рідних, запах маминих пирогів і тиша степів закарбували в її серці любов до рідної землі. Ще у шкільні роки Катерина вирізнялася рішучістю, лідерством і небайдужістю до людей — якостями, які стали основою її життєвого вибору.

У 2020 році вона вступила до Національного університету внутрішніх справ у Харкові, обравши спеціальність «Правоохоронна діяльність». Для Катерини це був не просто крок до професії, а свідоме рішення присвятити життя справедливості, допомозі та захисту тих, хто найбільше цього потребує.

2022 рік став переломним. Повномасштабне вторгнення змусило її родину залишити рідний дім, якого фактично вже не існувало. Попри біль втрати, дівчина не здалася. Вона продовжила навчання, а у 2023 році закінчила університет і повернулася на рідну Донеччину, щоб служити у Волноваському районному відділі поліції.

Сьогодні вона — старший лейтенант поліції, для якої звання означає не формальність, а символ довіри, присяги й щоденного вибору залишатися на боці закону. За віддану службу вона отримала подяку від Голови Національної поліції України. Та найбільшою нагородою вважає щирі слова людей, їхню вдячність і надію в очах.

Катерина надихає своєю незламністю. Вона — серце в броні. Серце, яке б’ється за Донеччину, за людей, за правду. Серце, яке продовжує світити там, де, здавалось би, вже немає світла. І поки воно б’ється — живе віра, живе надія і живе нескорена Україна.

Підтримуючи таких жінок, ми підтримуємо не лише їхні особисті досягнення, а й майбутнє наших громад і всієї України. Бо саме жінки є носіями змін, добра, лідерства й натхнення, що роблять наш світ світлішим навіть у найтемніші часи.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surl.li/wihjpl

У прифронтовому Краматорську, де кожен день — це виклик, живе жінка, яка не просто працює, а творить світло. Вікторія Ільєнко — медикиня, майстриня, волонтерка. Її життя — це поєднання професіоналізму, творчості та глибокої людяності.

Народжена у Краматорську Вікторія з дитинства вбирала тепло рідного міста. Після здобуття вищої освіти вона присвятила себе медицині — професії, що вимагає не лише знань, а й великого серця. Та з 2014 року її душа знайшла ще один шлях — рукоділля. У часи, коли країна переживала потрясіння, вона почала творити красу: вишивати, плести, шити, декорувати, створювати мило та косметику власноруч.

Її роботи — це не просто вироби, це емоції, історії, символи. Мильні букети, які вона створює, стали справжнім брендом: вони прикрашають домівки, дарують радість, несуть аромат надії. Вікторія не зупиняється на досягнутому: вона постійно навчає інших, проводить майстер-класи, ділиться секретами ремесла, надихає.

Особливе місце в її житті займає рушник «Мелодія рушника», який вона вишивала разом з іншими майстринями. Цей рушник увійшов до Книги рекордів України, як символ жіночої єдності, творчості та національної гідності.

З 2018 року Вікторія стала волонтеркою. Її допомога — це не лише речі чи продукти харчування, це - увага, турбота, підтримка. Вона допомагає тим, хто залишився без дому, без надії, без сил. І робить це щодня, без пафосу, з глибоким внутрішнім світлом.

Сьогодні, коли Краматорськ живе у прифронтових умовах, Вікторія не покидає місто. Попри особисту трагедію — загибель чоловіка на війні — вона продовжує працювати, допомагати, творити. Її сила — у стійкості, її віра — у добрі, її місія — у служінні людям. Її історія — це історія любові, втрати, боротьби і творчості. Це історія про те, як одна людина може стати джерелом світла для багатьох.

Детальна історія учасниці конкурсу за посиланням: https://surli.cc/kgytdm